Віссю вистави Рамони Нагабчинської є опера. Щоб розповісти про жіночі голоси, хореограф звертається до опери - сфери виконавського мистецтва, яка впродовж століть ставиться у майже незмінному вигляді.
Голос здебільшого асоціюється з символічною сферою, зі значеннями, які приписують звукам. Ми забуваємо, що він є проявом складних тілесних схильностей. Ті голоси, які вислизають із символічного порядку, виштовхуються за дужки: що не означає, що вони не існують - лише те, що ми втратили здатність їх чути. Традиційні практики жіночого співу знайшли свій підкорений аналог в оперних композиторів у вигляді віртуозних оперних арій. Там первісний екстаз голосу змішується з витонченою пропагандою несправедливого порядку.
Давньогрецька практика айширології, що передбачала використання нецензурної лексики, зародилася в жіночих ритуалах. Сучасного еквіваленту цій практиці не існує - навпаки, вульгаризми та посилання на низький бік плотського життя жахливі, коли вони лунають з жіночих вуст.
Політичність голосу встановлюється не лише через значення вимовлених слів, але й через маркування тілесної присутності конкретних тіл.
Прем'єра: 07.05.2021