Міжвоєнний період з 1919 по 1939 рік - надзвичайно багатий і різноманітний на літературну творчість. У цей період зростала читацька аудиторія та популярність репортажу, публіцистики та есею. Найцікавішим явищем епохи, однак, став політичний роман перших років незалежності. Минула війна, загроза революції, далека від ідеалу реальність у молодій державі провокували до опису та оцінки. Мрія Виспянського про Польщу, яка була б радістю і прагненням душі, залишилася міражем, як і візія скляних будинків Жеромського. Міфи про подвиг і відродження, владу і гроші, класову боротьбу потребували перегляду. Настрій розчарування і гіркоти, відчуття безпорадності чудово передали романи Анджея Струга, Стефана Жеромського, Зоф'ї Налковської, Юліуша Кадена 1918-25 рр., які апелювали як до модного тоді експресіонізму, так і використовували формули реалістичної чи психологічної прози, з додаванням ліризму чи гротеску, сатири. "Весна, що прийде" (1925) Стефана Жеромського є вершиною цієї літературної течії, яка бореться з сучасністю, згідно з гаслом, що Батьківщина - це найперший обов'язок...

Виставка окреслює панораму прози "польського міжвоєнного періоду", в якій політичний роман також виходить на перший план завдяки місцю його презентації. Це музей Анджея Струга - автора "Підпільних людей" (1908), прозаїка, публіциста, активіста ППС, офіцера польських легіонів і, нарешті, сенатора і масона в незалежній Польській Республіці. Письменник з романтичними ідеалами, відданий "польській справі" всім серцем, який, проте, поступово втрачав свої ілюзії, як і все його покоління і... "покоління Марека Свиди" (1925). Саме в цих стінах Струґ написав свою трилогію "Жовтий хрест" (1923-33).